Особливого розквіту Шумськ досяг на початку ХІІІ ст. за правління князя Інгваря Ярославовича. Погорина тоді була співставна за розмірами з Галицьким та Волинськими князівствами, проте, об'єднана сильною рукою Інгваря, виглядала значно краще за роздерті усобицями Волинь і Галичину. Інвар вів дипломатичну діяльність, мав своїм зятем князя Краківського Лєшка Білого, завдяки чому пожвавився культурний і торговий обмін між цими державами. Могутнє військо було озброєне за західноєвропейським зразком, закупленою в Польщі зброєю (про це є згадка в "Слові о полку Ігоревім"). Шумську тоді підлягали міста Тихомль, Гнійниця, Ізяслав, можливо, Острог (нині частина Хмельницької та Рівненської областей).

В  1207 - 1210 роках шумчани взяли активну участь в організованій Інгварем боротьбі за повернення на галицький престол сиріт Романа Мстиславовича - Данила і Василька. Шумчани пішли у військо і стояли під стінами Звенигорода, а міська оборона у вересні 1210 року захопила в полон узурпатора галицького столу Романа Ігоревича і цим поклала край війні. Очевидно, тоді в Шумську велось і власне літописання, бо фрагмент, що описує полонення Романа Ігоревича, міг бути написаний лише очевидцем подій і лише шумчанином, а тільки пізніше потрапив у ГалицькоВолинський літопис, який, як відомо, є комбінацією багатьох місцевих джерел.

По смерті Інгваря Ярославовича(бл.1212), та Святослава Шумського, який загинув в бою на Калці 31 травня 1223 року, Данило Галицький, який, помимо усіх своїх талантів, відрізнявся ще й гарячковістю і невдячністю, захопив "безгосподарні землі" та ще й полонив решту Інгваревичів. Цим викликав невдоволення родичів Інгваря - краківського князя та угорського короля. Угорський король розпочав "визвольний" похід, який переріс у звичайний грабунок.

Пройшовши всю Галичину, угри ув'язли при облозі Шумська в березні 1233 року. Отже, Шумськ був не тільки торговим містом, але й фортецею. Місто протрималось до підходу військ Данила Галицького і Василька Волинського. Князі молилися в храмі Симона Стиліта. Дослідники розходяться у визначені належності цього храму - чи був він просто міською церквою чи монастирем. Л.Є.Махновець подає термін "церква", проте професор Луцького університету В.Рожко доводить існування у Шумську монастиря. Ці факти підтверджують статус Шумська, як стабільного міста, та наявність в Шумську літописання.

Шумські землі відійшли до Василька Романовича і стали його улюбленою місциною. Очевидно, ним було збудовано літню резиденцію і засновано Васьківці. Про васьковецький замок ходить багато легенд, проте вони далекі від дійсності, так само як і легенди про "білий хрест".

Про навалу татаромонголів на Шумськ в літописах не згадується. Проте, є згадка про могутню оборонну фортецю Данилів (біля села Стіжок), яка так і не була взята ординцями. Саме  в Шумську 1259 року князь Василько Волинський провів переговори з татарським темником Бурундаєм, результатом яких, нехай і ціною руйнувань деяких фортець, стало визнання Золотою ордою ГалицькоВолинської держави, як свого союзника, а не підлеглої, підкореної території і визнавалась легітимність влади над нею Романовичів.

На цьому і закінчуються згадки Шумщини в історичних документах. Тільки 1289 року князь Мстислав Данилович обрав своєю резиденцією містечко Стіжок (нині село). Проте культурний і творчий потенціал Шумська не пропав разом з його занепадом в польськолитовську добу. Традиції Шумська стали тим ґрунтом, на якому виросли й розквітли центри освіти і культури - Кременець, Рохманів, Сураж, Стіжок.