Створилась армія УПА

Хоча офіційною датою утворення УПА вважається 14 жовтня 1942 року, учасники подій свідчать, що перші бойові групи ОУН (М) створилися ще в грудні 1941 року. Тієі ж думки дотримується і знаний воєнний історик В. Сергійчук.
1942 року активізували свою діяльність підпільні групи прорадянського спрямування - і основному  з оточенців і військовополонених що втекли. Розбудову бойової структури почала і польська Армія Крайова.
Шумські ліси були оптимальною територією для розташування партизанських баз. В районі сіл Антонівці-Стіжок розмістилися табори Крука (ОУН-Б) та Хрона (ОУН-М). Діяла ще самостійна мобільна група Яворенка. Значно зміцнив підрозділи перехід до лісу украінської поліцїї, з Почаєва, Шумська, Кременця,Катербурга, Ст. Олексинця, що стався 23.3. 1943 року.
Саме тут у березні 1943 року у лісі біля озера Глибоке був закладений табір куреня під командуванням Хрона – Миколи Медведського, мельниківського напрямку. Тоді було ще холодно, подекуди лежав сніг, але перша "Волинська база" – так згадує Максим Скорупський у своїй книзі "Туди, де бій за волю", - стала фахом доконаним. Ядро загону склади люди, які служили в Кременецькій поліції і покинули службу, забравши зброю і амуніцію. Їх  приклад наслідували українські поліцаї Почаєва, Катеринівки, Старого Олексинця.
Бойове хрещення група Хрона прийняла ще раніше , ніж був закладений табір. Це сталося біля Стіжка, в результаті чого у висліді були вбиті чотири німці, а на боці повстанців втрат не було.
Мельниківський загін Хрона на час створення нараховував 150 вояків. Був добре озброєний, мав достатню кількість продовольства, одежі, взуття, і іншого спорядження.
В урочистій обстановці бійці приймали присягу на вірність Україні, її народові. У клятві говорилося: "Я, воїн Української Повстанської Армії, взявши у руки зброю урочисто клянусь своєю честю і совістю перед Великим народом Українським, перед святою землею Українською, перед пролитою кров'ю усіх, найкращих синів України та перед Найвищим Проводом Народу Українського; боротися за повне визволення всіх українських земель і українського народу від загарбників та здобути Українську Самостійну Соборну державу. В цій боротьбі не пожалію не крові, ні життя і буду битись до останього подиху і останньої перемоги над усіма ворогами України...
Зразу після закладання табору, а саме 25 березня 1943 року комендат Кременецького повіту поручик Михайло Данилюк (Блакитний) видав наказ за №117, в якому говорилося: "1. Призначити Хрона командиром першого регулярного загону Кременеччини.  2. Призначити Гаркавенка начальником штабу загону. 3. Сотенних, готових і відділових призначає штаб загону і затвнрджує команда повіту."
Як згадують очевидці, командир Хрін був дуже працьовитий, солідний і відданий партіот, що непохитно став в оборону рідного поневоленого краю, демонстрував зразки відваги й безмежної самопожертви.
Як стверджує Олег Штуль: "Хрін виказав себе першорядним партизанським спеціалістом самопожертви та самородком."
Дуже вдалу операцію здійснив відділ Хрона на початку липня 1942 року, організувавши напад на німецький гарнізон у Вишнівці. На той час загін нараховував понад 500 вояків, мав на озброєнні 21 ручний кулемет, два "макмими", і інші види зброї. Повстанці загнали  німецький гарнізон  у льохи замку, а самі забрали кілька сот мішків муки, цукру, медикаменти з аптеки, легку зброю.
Штаб Хрона організовував все нові операції, наносячи ворогові відчутних втрат, знищуючи живу силу і техніку противника.
Тут, де "зродилась УПА в темно – синіх борах. І під прапор ОУН стали герої" сьогодні пам'ятний знак, на якому напис: "На цьому місці повстав заходами ОУП на початку  1943 року перший в Україні повстанський табір під командуванням Миколи Медведського – Хрона для боротьби з окупантами й оборони прав Українського народу".
В урочищі Дігтярня в березні 1943 року було створено табір УПА "Волинь: Південь" із штабом, командиром якого було призначено молодого хлопця – Івана Климишина – легендарного "Крука". Це був один із героїчних борців за незалежність України, яскравою постаттю в історії УПА. Ще до створення табору УПА "Волинь: Південь" Іван Климишин наприкінці 1942 року організував боївку і почав свій бойовий  шлях боротьби за визволення України від всякого роду окупантів. У лютому 1943  року боївка "Крука", зайнявши попередньо шляхи до міста, розбила залогу до Кременецької тюрми і випустила на волю в'язнів, яких заарештувало гестапо. Через місяць воїни "Крука" повторили цю акцію.
Влітку 1943 року внаслідок  зосередження УПА під політичним приоводом ОУН Антонівецький табір набуває особливої ваги. Крім  школи старшин та підстаршин  і лікарні тут організовують курси медсестер, пекарню, миловарню, слюсарню, швейну майстерню, невеличний м'ясокомбінат у самосу селі Антонівці. У селі Забара було створено аптеку, збиралися різні лікарські рослини для виготовлення ліків, мазі, настоїв, щоб ними лікувати хворих і поранених повтанців. також тут виробляли медичне перев'язочне оснощення. При штабі УПА "Волинь:Південь" створювались підрозділи "Юнаки". Зараховувались туди молоді люди віком від 17 до 19 років. На них було покладено завдання підтримувати зв'язок,  супроводжувати бойові підрозділи, розквартировувати прибулих по квартирах. Юнаки проходили муштру, вчилися мінувати мости і залізничні колії, освоювали практику ведення бою. Крім військових шкіл у селі М.Іловиця була школа політосвіти. В селі Антонівці у конторі водяного млина знаходилась група пропогандистів і журналістів УПА. Стала виходити газета "Повстанець", як орган УПА. Вібулися пропагандиські рейди в центральні області України.
Однак німці, фронт яких відкочував назад, не могли миритися з існуванням такого сильного ворога і 20 серпня зробили рішучу спробу ліквідувати табір. Для цього була виділена дивізія СС генерала фон дем Баха зміцнена танкетками. Та вирішальну роль на рогром табору "Крука" було виділено авіації. Бомбили табір німецькі літаки “Фоке-Вульф 189”
Антоновецький табір Воєнної округи УПА “Волинь-Південь” в урочищі Дігтярня  – небуденне явище нашої історії. Вже в самому  його розташуванні та побудові злились столітні традиції волинського оборонного зодчества і найновіші для сорокових років минулого віку технічні досягнення. Ви вже самі відчуваєте якою важкою є дорога на цю кручу, хоча зараз вона спланована і впорядкована. Якраз на таких горах протягом тисячоліття розташовувались нездоланні городи південної Волині – Данилів, Стіжок, Шумськ. А он проглядається і карб двадцятого століття – лінія оборони з траншеєю повного профілю. УПА в своїй бойовій практиці намагалась творчо поєднувати досвід українських повстанчих формувань від Мухи до Махна з напрацюваннями кращих на той час європейських армій. Зокрема основою навчального процесу в підстьаршинських школах УПА були польські, радянські, німецькі військові статути.

Одна з таких підстаршинських шкіл розташовувалась якраз в Антоновецькому таборі. Зараз в музеї під відкритими небом умовно відтворений літній клас цієї школи. З наочної інформації можемо довідатись про зброю різних країн, яка перебувала на озброєнні антоновецьких куренів, її технічні дані,побачити накази командира УПА-північ Клима Савура та  Головнокомандуючого  Тараса Чупринки.

Поруч розташовано будиночок власне штабу. Всередині зараз розгорнута  пересувна експозиція “Визвольні змагання на Шумщині”, створена зусиллями музеїв Шумщини та Шумської центральної районної бібліотеки.

Стенд 1 “Корені мужності”
Тут представлено участь Шумщини і шумщан в змаганнях за волю і незалежність нашого краю від давніх часів. Традиції захисту рідної землі на Шумщині давні, яскравими зблисками в гроні славних чинів є Шумська битва 1233 року в якій війська Василька Волинського та Данила Галицького розгромили угорське військо, нескорені Батиєм фортеці Данилів і Стіжок в Шумських лісах, зупинена століттям пізніше на кордоні Стіжоцької та Шумської волостей експансія Польської корони. До захисту молодої української державності 1917-21 років Шумщани теж доклали своїх зусиль і крові. Бойові дії армії УНР проходили і на Шумщині, десятки шумщан влились до її бойових лав. За свідченням Уласа Самчука на поміч петлюрівцям було спрямоване і селянське повстання восени 1919 року, що розгорілось в тилу наступючого польського війська. Чи не кожне село північної Шумщини заплатили за участь в цьому повстанні кров’ю своїх односельців.
Стенд 2 “ Боротьба без зброї”.
А проте спротиву новим, польським окупантам вже не можна було спинити. Тільки перейшов він у інший вимір -  замість гвинтівки й кулемета зброєю стали книга, театр,  пісня. До початку 30х років на Шумщині була розгорнута мережа просвітянських осередків. Кожна з них мала читальню а багато ще й самодіяльні театри, хори, оркестри. “Просвіта” стала засобом спротиву насильній полонізації, вигартувала національно свідомі кадри для майбутніх мереж ОУН та підрозділів УПА. Шумщина дала кількох прсвітянських провідників загальноволинського масштабу – кременецький повітовий осередок очолив уродженець Боложівки Семен Жук, у Володимирі Волинському плідно працював редактор українського журналу “Церква і нарід” Арсен Річинський з Тетильковець.
Стенд 3 “В жорнах Другої світової”
1 вересня 1939 року нападом Німеччини на Польщу розпочалась Друга світова війна. Вже перші її спалахи не оминули стороною шумщан. Сотні хлопців і молодих чоловіків з цих волинських сіл служили в польському війську, до того ж іх здебільшого відправляли подалі від рідних місць – на західний кордон. Там вони й потрапили під перший удар вермахту. А на саму Шумщину прийшло військо Радянського Союзу. Хоча це вторгнення і називалось офіційно “визвольним походом”, хоча в школах проводили уроки рідною мовою, а селянамроздавали поміщицькі, осадничі і церковні землі – радість від того визволення була недовгою. В короткому часі почалися перші арешти, депортації до Сибіру, а згодом – і розстріли. Темний жах терору запанував до літа сорок першого року і німецьку армію, яка прийцшла на Шумщину 3 липня щиро зустрічали як визволителів.
Українські патріоти жили вірою, що німці, як і 1918 року, підтримуватимуть власну державність українців. На Шумщині створювались українські установи влади, загони самооборони. Однак досить скоро виявилась відмінність фашистського рейху від кайзерівського. 1942 року фашисти почали насильницьку депортацію до Німеччини реквізиції, арешти і розстріли активних діячів українських організацій.
Стенд 4 Створилась армія УПА”
Відповіддю стало створення українських зборойних загонів. Створювались вони двома потоками – посилено озброювались боївки ОУН і стихійно творилися загони самооборони по селах. Тим паче, що зброї по проході фронту було по лісах і полях нелічено.
Основними осередками української партизанки на Шумщині стали табори біля сіл Стіжок (курінь Хрона), Загайці(сотня Гука) і цей,. Антоновецький табір в яком у ми зараз перебуваємо, закладений куренем Крука. Діяла ще самостійна мобільна група Яворенка. Значно зміцнив підрозділи перехід до лісу украінської поліцїї, з Почаєва, Шумська, Кременця,Катербурга, Ст. Олексинця, що стався 23березня 1943 року. Вже в березні новосформовані відділи мали кілька зіткнень з німецькими окупаційними формуваннями – а 20 квітня відбувся перший великий бій – на хуторі Козаччина. Повстанці здійснювали перехоплення німецьких автоколон, напади на гарнізони і тюрми, зривали вивіз до Німеччини української молоді. Коли 9 травня 1943 року есесівці разом з польською поліцією провели каральну акцію в селі Стіжок, курені Крука і Хрона завдали удару у відповідь, розгромили каральну групу врятували від погрому сусідні села.

Стенд 5 “Повстанська столиця”. Влітку 1943 року внаслідок зосередження УПА під політичним проводом ОУН “Б” Антоновецький табір набуває особливої ваги. Тут розташовується штаб військової округи “Волинь-південь”, підстаршинська школа, курси медсестер, різноманітні господарські – від пекарні до миловарні господарські частини. Табір став своєрідною повстанчою столицею південної Волині.За словами Максима Скорупського :” До села Антоновець прибули майже всі українські урядовці з Кременецького повіту, разом із посадником міста - Бригадиром. Село Антонівці було повітовим містом нашої української адміністрації.”
Однак німці, фронт яких відкочувався все глибше на захід не могли змиритись з існуванням у своїх тилах такого потужного угрупування. 20 серпня німці зробили рішучу спробу ліквідувати табір. Для цього була виділена дивізія СС генерала фон дем Баха, зміцнена танкетками. Однак видно надія на наземні війська була мала – роль убивць табору була виділена авіації. Кращий літак розвідник “Рама” на фронті використовувася поштучно, для особливих завдань. Проте саме такі літаки бомбили табір в Антонівцях.
Стенд 6 “Війна після війни”. Після проходу радянсько-німецького фронту УПА зіткнулася з новим, набагато сильнішим і підступнішим противником - НКВС СРСР. Розгром підрозділів УПА на північній Шумщині був однією з першочергових задач радянських чекістів. В травні 1944 року для виконання цієї задачі було виділено кілька бригад Внутрішніх військ, танкову групу та козачий полк, посилені авіацією. Внаслідок цих боїв, відомих як Гурбенський бій загинуло близько двох тисяч чолвік – як воїнів УПА так і мирного населення.
Стенд 7 “Шумщина пам’ятає”. Десятиліття репресій, заборон і замовчувань не витерли н а Шумщині пам’яті про УПА. З першими проблисками національного відродження, а особливо – з державною Незалежністю України відрожується і пам’ять про визвольні змагання та їх героїв. Впорядковано ряд повстанських могил. Повстанська минувшина краю широко розкрита в експозиціях Шумського районного краєзнавчого музею, сільських музеїв у Стіжку і Вілії. Відновлений до 50 річчя УПА і табір в Антонівцях, він став своєрідним центром історичної пам’яті Тернопілля. Щороку в середині жовтня тут збираються тисячі людей.
Неподалік від штабного будиночка – дбайливо відреставровані столи і дошка літнього класу підстаршинської школи.
Каплиця-курінь встановлена в затишній улоговині на місці  таборового храму. Далі за нею – джерело.  Нижче в улоговині розташовувались таборові будівлі пекарні, майстерень. А  стежка, що веде вгору виводить на повстанчий цвинтар. Тут в дванадцяти могилах поховані вояки УПА, які померли від ран в таборовому шпиталі і  ті, що не мали родини в ближніх селах.

Бойова робота УПА почалася з рейдів на міста, де були розташовані склади зброї та реквізованого в селах продовольства.Проводились і напади на тюрми, звідки звільнялися в’язні. В першій половині 1943 року було здійснено рейди на Вишнівець, Шумськ, ряд сіл. Ефективними стали удари по німецьких колонах на дорогах.
У відповідь почалися репресїї проти сіл. 29 квітня 1943 року німецький каральний підрозділ спалив с. Молотків, загинуло 617 жителів. 9 травня 1943 року підрозділ німецької жандармерїї спільно з польською поліцією (німці створили її замість украінської). Гірка іронія історїї - серед 58 загиблих в той день селян були і поляки. Курені Крука і Хрона не встигли врятувати села, але атакували карателів на виізді. Більше 80 катів загинуло під зосередженим вогнем. Втрати УПА - троє поранених.
А радянсько-німецький фронт невмовно наближався. Німецьке командування не наважувалось мати в оперативному тилу вороже настроєне угрупування - і вирішило зліквідувати Антоновецьку республіку. З фронту було знято штурмову авіацію - і німецькі пікірувальники розгромили табір. Одночасно було кинуто в бій дивізію СС спеціального призначення. Однак більшості повстанців вдалося вибратися з оточення.
Повстанський рух перемістив свої центри в район Почаєва та Дедеркал (Загайці, Мізюринці).
Головною базою УПА на південній Шумщині було урочище Середній Скит в Монастирському лісі між селами Малі Загайці та Мізюринці. Господарювала в таборі сотня Гука.
Нині на тому місці стоїть сьогодні хрест, як пам'ять про загиблих синів України, що  в далекому 43 – му  прийшли до сотні Гука.
Мельничук Федір Васильович – учасник національно – визвольних змагань 1922-1955 років. Націоналістичний діяч під час польської московської та німецької окупації, член ОУН. Член формувань ОУН-УПА, курінний ВО "Богун", УПА "південь" псевдо "Гук", - такі відомості знаходимо про організатора однієї з перших боїв на Шумщині.
Як згадують очевидці, зокрема Андрій Боб'юк, - це був кремезний хлопець, темнорусий красень, досить освічений і навдивовиж спокійний.
Місцем розташування табору "Гук" обрав Монастирський ліс що поблизу Загаєць, в урочищі Середня пасіка.
Сотня Гука складалася в основному з хлопців навколишніх сіл. Тут були перевірені, надійні люди, командир знав про кожного все, довіряв їм цілком і повністю. З чужих було лише 5 стрільців. Один – льотчик Червоної Армії, якого збили німці поблизу Кременця на початку війни, другий водій - росіянин  за національністю, ще поляк і один єврей- дуже відважний хлопець- командир диверсійної групи. Ще був п'ятий чужинець –"фольксдойч", засланий німцями, але Гук його незабаром розпізнав і ліквідував.
Переважно загін складався з свідомих, чесних віддіаних справі визволення України людей. Основний склад мужньо боровся з окупантами і до самого кінця не посоромив звання бійця УПА, продемонструвавши при цьому зразки відваги й безмежної самопожертви.
Горіла земля під ногами ворога під ударами постанських сил. Таких боїв в яких було проявлений масовий героїзм і мужність повстанців у сотні Гука були десятки.
Успішні походи на Дедеркальщині, Соснівка, Сураж, М.Іловиця, населені пункти, де з боями прходили вояки. В результаті наступу було захоплено багато зброї, два автомобілі, знищили живу силу противника.
А в перервах між боями повстанці співали. З піснею вступали в село, з піснею вирушали на бій. Загін мав своїх самобутніх митців. Андрій Бюб'юк, повстанець, згадує своїх друзів музикантів: Кузьму Слободянюка, гітаріста "Березу" зі Святця, акордеоніста "Дем'яна" з Великих Вікнин та інших. Це свідчило про те, що живим був дух народу, горіло національне полум'я, запалене батьками і дідами.
З боями сотня Гука втрачала своїх бійців. Вороги намагалися знищити вояків, що чинили опір окупації.
Влітку 43-го року дійшла черга до табору Гука. Карателі з Кременця, Дереркал оточити Монастирський ліс і почали прочісувати. Повстанці вважали, що знаходяться в безпечному місці і ворог про них не знає, але помилились. Зав'язався бій. Боївка зуміла вислизнути, як згадує А.Боб'юк, з "мішка", але постраждали повстанці "Котляревського", що зупинились тут на відпочинок після важких боїв на Кременеччині. Загинули поранені, наклав головою і сам "батько", як любовно називали сотника його стрільці.
Після цього загін змушений був змінити тактику боротьби, але вів її ще більше завзято і наполегливо.
В Мізюринцях до УПА було причетне майже все населення, навіть діти. Зв'язковими та санітарками були молоді дівчата та навіть діти. Більшість чоловіків і воювали із зброєю в руках, жінки шили одяг, в'язале тепле вбрання, готували постанція їжу, переховували поранених, надавали їм певну медичну допомогу.
Учасниками національно – визвольних змаганнях стали уродженці та жителі села Андрій Боб'юк, псевдо "Кремінь", Анатолій Галан, псевдо "Кармелючок", Петро Коцюк, псевдо "Ворон", всі вони були воїнами у сотні "Гука", Федора Мельничука. Загалом у УПА воювало 70 жителів Мізюринець – 44 чоловіків та молодих хлопців і 26 жінок та дівчат. З них в боротьбі за вольності України загинуло 39 чоловік – від німецьких окупантів – 2-є людей і від радянських збройних сил – 28. При загадкових обставинах загинуло 8 чоловік, 1 член УПА помер від ран. Решта повстанців були засуджені московсько – кумуністичним режимом до сталінських таборів. Багато хто з вояків  УПА щоб не попасти до рук НКВД із словами "Слава Україні" пускали собі кулю, інші не витримуючи знущань і катувань у тюрмах померли, але залишались вірними присязі члена УПА, не видали товаришів по зброї. Трощанський Петро Ількович 12 серпня 1944 року, шоб не потрапити до московських катівень підірвався разом із побратимом – упівцем гранатою у криївці в своєму рідному селі.
Вдячні односельчани свято бережуть пом'ять про воїнів – визволителів. У селі в 90-х роках було відкрито пом'ятник на честь Незалежності України, який присвятили героям за визволення України.

Кропива	Памятник в с.Мізюринці
Памятник с.Стіжок	Табір Хрона
Штаб УПА
Штаб УПА (вхід)	Штаб УПА (збоку)