З рукописних спогадів А.С.Стихальського
Але повернуся в той понеділок, коли почали проходити радянські війська через село Сураж на захід. На грузовиках їхала піхота, за нею рухалась польова артилерія середніх калібрів на кінній тязі. Йшли тихою ходою піші й кавалерійські загони, за ними рухались невеличкі танки ...
Запам'яталася мені  одна далекобійна потужна  гармата з довгим стволом. Тихо повзла своїм ходом немов черепаха.Мені тоді подумалось: скільки днів їй потрібно, щоб подолати довгий шлях до призначеного місця і чи встигне вона зайняти свою вогневу позицію вчасно? Через пару днів, будучи на Малинівському хуторі в батьків довелося ще раз побачити ту гармату. Ходва частина їй обламалась і вона зупинилась за хутором на шляху. Ще довго стояла бідолашна по приході німців в нашу сторону.

БОЕВОЕ РАСПОРЯЖЕНИЕ № 0027. ШТАБ ЮГО-ЗАПАДНОГО ФРОНТА 29.6.41 19.00.
Карта 500 000
1. В дополнение к боевому приказу № 00241 командующий войсками приказал: 
а) 37-му стрелковому корпусу с наступлением темноты отойти и закрепиться на рубеже Нв. Почаюв, Ясенув. 
б) Сообщить, что 14-я кавалерийская дивизия обороняется на фронте Кременец, Дунаюв и 36-й стрелковый корпус - (иск.) Дубно, (иск.) Кременец. Штабы расположены: 14-й кавалерийской дивизии - Кременец, и 36-го стрелкового корпуса - Шумск (положение 14-й кавалерийской дивизии и 36-го стрелкового корпуса дается по состоянию к 19.00 29.6.41 г. - как информация для командующего 6-й армией). 

Начальник штаба Юго-Западного фронта
генерал-лейтенант Пуркаев 

Ф. 334, оп. 3949сс, д. 4, л. 26.

В. Шишковський.
"Новий порядок на Шумщині"
(уривок зі спогадів)
Українське населення Шумська й округи сподівлося на відродження своєї державності з допомогою німців. Були організовані відділи самооборони в с. Сураж {командир Микола Тарановський); у с. Бриків (командир Григорій Мельник); у м. Шумськ - Микола Красицький. Обрали старосту Шумської управи Леоніда Тоцького, колишнього вчителя. На площі біля костелу відбулося народне віче. Учитель Віктор Данилевич оголосив, що у Львові створено український уряд під проводом Ярослава Стецька, що Галичина, Волинь та Придніпрянщина об'єднуються. Народ зрадів, повеселів. Загони самооборони пройшли через площу стройовим маршем з піснями під синьо-жовтими прапорами. Життя налагоджувалося. У Шумську та інших селах насипали високі могили, які символізували пам'ять і повагу до тих, хто загинув за Україну в боротьбі з більшовизмом. Та радість, як виявилося, була передчасною. У Шумську появилися есесівці, ляндвірт, кривий на ногу, дуже лютий. Відділ самооборони був названий "шуцманами", їм начепили білі бляхи та білі пов'язки на руках. Молоді хлопці сподівалися на кращі дні, на поворот долі, тому й не кидали цієї собачої служби на німців. Головне, що в руках зброя, а її можна використати й на святу справу. До складу поліції увійшли: Павло Хвесюк із сином Семеном, Ананій Мартинюк, Микола Бащук, Андрон Лук'янчук, Михайло Тарановський (молодший), Мар'ян Ткачук, Іван Дужик, Дмитро Хвесюк, Коринович та інші. Командиром поліції було призначено Миколу Красицького.
Почалися нові порядки. Селянам потрібно було здавати хліб, корови, вівці, вовну, шкуру, кожухи й валянки. Заборонено було тримати навіть голубів {мовляв, можуть носити пошту). М'ясо не їж, хліб не їж - усе здай. Таємно стали шуміти по селах жорна. Іноді німець знаходив їх, бив господаря, а коли в горщику знаходив кусок м'яса, то скаженів і бив знову. На керівні посади призначалися німці й фольксдойчери {місцеві жителі німецького походження). Було встановлено кордон між Волинню й Галичиною: Галичина відійшла до генерал-губернаторства, а Волинь - до рейхскомісаріату України. Уся колишня державна й незайнята земля була оголошена німецькою. Жидів стали зганяти в гето, яке обгородили високою дерев'яною стіною. У гето для збору коштовностей призначені були свої шуцмани {з жидів). Крамниць не було, інколи видавали сіль, мелясу. Німецька влада набирала сил з кожним днем. Людям залишалося лише одне - рабство.
Невдовзі була закрита і школа, вчилися діти вдома, приватно. Ось ї надумали шумські хлопці зайнятися вихованням юних. В один з вільних будинків збиралися діти до Анатолія Хршановського. Читали книжки, танцювали, ставили п'єси. Діяла бібліотека, яка поповнювалася книжками з Галичини. Завідувала бібліотекою і хатою-читальнею Марія Боярська. А старші хлопці Василь Бомчук, Дмитро Дубицький, Степан Лірський і Анатолій Хршановський з іншими хлопцями стали готувати п'єсу "Україна в крові". Автору цих рядків довелося виконувати роль зв'язкового Ігоря (сина отамана холодноярського загону). За сюжетом загін готувався до походу за звільнення Києва в 1918 р. від більшовицьких посіпак. Тема п'єси була підказана самим життям. Та не знали ми тоді в Шумську, що саме в цю пору в Києві заарештовано багатьох з передової інтелігенції і розстріляно разом з євреями в Бабиному Яру. Серед них була й українська поетеса-націоналістка Олена Теліга, соратниця славетного Уласа Самчука, співробітниця газети "Волинь" часів війни.
П'єсу ставили своїми силами в Шумську у приміщенні ремізи (для пожежників), а також у Ходаках і Суражі. Вистава сприйнялася і дорослими, і молодцю піднесено, вона вселяла віру в невмирущість української національної ідеї. Ми, юні, відразу наче подорослішали. Але знову почалися арешти. Гестапо заарештувало Анатолія Хршановського, Степана Лірського, ЛукуХомара, Івана Дьохтьовського, Палагею Дубицьку (матушку). Встигли уникнути арешту Микола Красицький, Рая Хршановська, Дмитро Дубицький, Василь Бомчук, Паладій Дубицький. Усі вони влітку 1942 року влилися в лави молодої Української Повстанської Армії;
Д. Дубицький загинув біля с. Брикїв у 1943 р. від рук бандитів-одухівців, що втікали з Теремного, звідки їх викурив відділ УПА курінного Осипа групи "Південь-Тур", а поховали його бойові побратими в с. Тилявка, де на приході в цей час був священик Паладій Дубицький, він же - перший священик (капелан) відділу УПА-" Пі вдень", що базувався в лісі біля с. Антонівці.
Незабаром прийшло повідомлення з Рівного, що всі заарештовані розстріляні в гестапо. Не пожаліли душогуби й старенької матушки Палагеї Дубицької. Вічна ж вам слава, дорогі наші земляки, герої і мученики!
Літом 1942 року гестапо затіяло знищити все жидівське населення, що перебувало в Шумському гето. Для цього з'їхалися гестапівці з Крем'янця, з Дубна, з Дедеркал. Жиди розповідали, що перед ними виступив рабин і закликав усіх прийняти смерть, бо це їм кара за розп'яття Христа. Більшість з них розстріляли, але деякі врятувалися. З 1942 року начальником поліційного відділу шуцманів м. Шумська був М. Красіцький. За невиконання команд щодо ліквідації жидівського населення в 1942 р. гестапо намагалося його заарештувати, але вчасно попереджений Красицький пішов в УПА, де був районовим господарчим.
Рухлю та Шифру врятував Михайло Тарановський. Він їх до 1944 р. забезпечував продуктами, Рухля допомагала Тарановському розкривати провокаторів КДБ, зрадників ОУН, агентуру НКВД, Зараз вона проживає в м. Осінники Кемеровської області, куди переїхала за власною волею у 1953 р. після суду над групою Тарановського. Шифра виїхала з Шумська в 1954 р. На суді вони свідчили, що Тарановський не брав ніякої участі у знищенні жидів.

Зі спогадів Синюка Андріана Парфеновича, 1929 р.н., с. Тетильківці.
... наші драпали, як кози од вовків. В Горинці на балоні (аеростаті) стояв коректувальник і (німці) били артилерією. Ще й літаки їхні утюжили... Один розвертався, а по ньому з Рибчі чимось як пальнули, і він гепнувся.
З полудня зайшла німецька кавалерія, а вілєнським шляхом - піхота, ногами. Рукави закачані... Того ж дня розстріляли сім чоловік полонених і ще в попа - три... І Литвинчука Сергія з фільварку в сорок другому році забрали в тюрму і там закатували...

Зі спогадів Турик Анни Савівни, 1925 р.н., х. Тури.
Німців люди теж з хлібом стрічали, бо то ж невинні люди, їх женуть. Од могили на Шумбар дорога, пару солдат взяли хліб і сіль. Один плаче. Показує нам книжечку, що в нього такі як ми малі діти вдома, а він не знає, чи коли їх ще побачить. А друга лінія німців вже забирала вози, коней, мого тата тоді мало не забили. Поляк-перекладач врятував.
Брали хлопців в міліцію і обіцяли, що дадуть Україну. Пішли самі грамотні.  А в німців був поляк, він підказав,.. що вас постріляють скоро, то вони забрали зброю і втекли в ліс.

Зі спогадів Марії Валентинівни Паламар 1925 р.н., м. Шумськ.
"Свято української державності в Шумську 3 липня 1941 року"

Мені як зараз стоїть перед очима цей грандіозний парад вершників в національних строях, маса людей з прапорами, море голосів,окликів, виступи о. Паладія Дубицького, Віктора Данилевича, Тоцького.  Виступи Дмитра Дубицького, який виконав вірш О.Олеся "Живи, Україно", пісня "Засяло сонце золоте", яку виконав хор з Рохманова під керівництвом П. Ю. Кульчицького...
А невдовзі почалися арешти, вивіз до Німеччини на роботу молодих хлопців і дівчат, розстріли: Діхтьовського, Лірського Степана, Хршановського Анатолія, Хомара Луки і інших. В 1943 році німці розстріляли 4 родини хороших господарів: Супінських -  старенького Івана, сина з дружиною Вірою і трирічним Олександром, сім'ю Шишковського Петра з дружиною і синами Феофаном і Костянтином, Шишковського Валерія з дружиною й трьома дітьми, Калінчуків з бабусею і сином з невісткою і двома малими хлопчиками.

З рукописних спогадів А.С.Стихальського.
Місцевою окупаційною адміністрацією було доведено до кожного хлібороба примусову здачу зернових поставок окупаційній владі. Основні зернові - жито і пшеницю - вимагалося здати до зернинки. Собі на прожиток дозволялося залишити певну кількість ячмінного зерна. Проте кожен господар вишукував спосіб приховати трохи жита і пшениці до нового урожаю.
Ляндвірт приїхав з Шумська в Сураж, опечатував всі статки в млині, дозволив і залишив один камінь-разовик для помолу ячмінного борошна на випічку хліба. Суворо заборонялося молоти і питлювати житнє і пшеничне борошно на муку.
У декого з селян збереглися пшеничні жорна, були такі  і  у мого діда Тихона, вони стояли в льоху, в якому дід ховав яблука і груші для кращого зберігання під зиму.  Отож селяни, котрі хотіли істи житній хліб були вимушені крадькома на тих жорнах розмелювати житнє зерно... За такий вчинок нацисти могли розстріляти, чи в кращому випадку відправити на каторжну роботу до Німеччини....
...суворо заборонялося  готувати страву з м'ясом. Так само було заборонено різати, або як в народі кажуть - колоти відгодованого кабана.

АКТ
Шумськ, 1944 року, жовтня 12 дня.
( уривки)
... У період з 10 по 12  жовтня ц.р. включно, комісія проводила огляд злодіянь німецько-фашистських окупантів. Оглядом встановлено, що на відстані одного кілометра від Шумська в південно-західному напрямку в улоговині поблизу р. Вілії виявлено три поруч розташовані могили... Після їх розкопок в основній могилі виявлено - 2047 трупів, в одній із додаткових - 203ч., в другій - 182 трупи, а всього 2432 трупи. Виявлені трупи чоловіків, жінок і дітей, перемішаних між себе і розташовані в основній могилі - 7 паралельними рядами один під одним, а в додаткових в тому ж порядку - чотирма рядами.

На думку судово-медичної експертизи ушкодження спричинені вогнепальною зброєю, типу автомата. В одній із могил також знайдено кілька дитячих трупів, на котрих явних слідів ушкоджень не виявлено. Судмедекспертиза важає, що їх смерть настала від прижиттєвої задухи...

Список
злодіянь німецько-фашистських загарбників та їх поплічників, вчинених в Шумському районі Тернопільської області.
1. Розстріл 2432 ч. мирних жителів - 12-20 серпня 1942р - Шумськ, тернопільської обл. -Винуватці : Піч - начальник жандармерії, Блєск - жандарм, Обернауер - ляндвірт, Геккер - ляндвірт, Міллер - гебітскомісар, Добровольський - поліцай, Кравчук - гестапо, Тоцький - начальник району.
2. Розстріл 26 чол мирних жителів - 17 квітня 1943 р. - Шумськ, Лепесівка Тернопільської обл., -Винуватці - СС, спільно з ляндвіртами Гекккером та Обенауером.
3. Розстріл 274 чол мирних жителів по сільрадах Шумського району - весь час окупації - винуватці: Жандармерія, та їх поплічники.
А всього по Шумському району розстріляно 2732 чол.

З рукописних спогадів А.С.Стихальського.
Люди з тривогою чекали цього наступу. Доходили сумні чутки, що німці, відступаючи, грабують, спалюють, руйнують міста і села, вбивають мирних людей, тому селяни Суража з великим хвилюванням, болем в душі чекали того жахливого дня, коли відступатимуть німці через наше село. Несподівано прибула угорська військова частина. Люди потрохи заспокоїлись, бо угорці поставились до населення мирно і спокійно. Вони розквартирувалися по сільських хатах, не грабували, а продукти вимінювали за брусочки мила, цукор та інші речі.

Зі спогадів К. Чіджавадзе, в 1944 році - начальника артилерії 868 стрілецького полку 287 стрілецької дивізії Червоної армії.
23 лютого розвідники взяли в полон солдата 10 поліцейського полку. Він сказав, що їх завданням є зупинити наступ росіян, не домпустити прориву на Кременець. 24 лютого командир 868 полку О. В Тарасов поставив завдання штурмовому загону на чолі якого були капітани Д. В. Бабанов і М.С. Падричев провести розвідку боєм до Шумська. Підтримку загону артвогнем було покладено на мене.
Штурмовий загін біля с. Обич завдав німцям значних втрат. Вночі він увійшов в с Рохманів, розпочав бій, який тривав і 25 лютого. Фашисти зміцнювали свої позиції, підтягли танки, самохідки. В небі з'явиилися ворожі літаки і почали бомбардувати наші бойові порядки...
... Партизани повідомили, що в Шумську обороняється до батальону піхоти з танками та бронетранспортерами.
27 лютого передові загони зав'язали бій. Ворог чинив шалений опір. На артилерійські позиції фашисти повели контрнаступ піхоти, підтриманої танками... Першим снарядом було підбито ворожий танк. Задимів другий. Третій, четвертий.. Контратаку було відбито.
Нам треба було знищити вогневі точки на горищах будинків і в млині. Це завдання виконала батарея 120-мм  мінометів А. С. Микуліна.
В ніч на 28 лютого передові загони Бабанова і Падричева звільнили Шумськ...

З щоденника І. Новожилова,в 1944 році - начальник штабу 915 стр. полку 246 стр. дивізії.
28 лютого... На свтанку ми зайняли Бриків. Та протягом дня німецькі автоматники при підтримці танків кидались в контратаки, наматаючись повернути втрачені позиції... Два фашистських танки ледь не увірвались на командний пункт батальону, який обороняв взвод молодшого лейтенанта Плеханова. Солдати взводу протитанковими гранатами змусили гітлерівців відступити...
29 лютого-1 березня. Ворог вперто обороняв рубіж Борки-Соснівка і далі на захід понад шоссе, маючи на окремих ділянках суцільні траншеї та інженерні протипіхотні загородження.
3 березня. Наш полк з першим дивізіоном артполку, зміцнюючи рубіж Новостав-Шумбар - Малі Загайці, Великі Загайці, в другій половині дня вів бій з німецькими автоматниками, які наступали з Цеценівки.
Тяжке становище склалося в районі оборони стрілецьких рот ст. лейтенанта Авдєєва та лейтенанта Нікіфоренка.
А зліва 914 полк відбивав атаки гітлерівців. Батальон фашистів з чотирма самохідними гарматами двічі атакував Темногайці та був відкинутий на вихідні позиції.
4 березня. 915 стр. полк при підтримці 2 і 3 дивізіонів артполку та 1 дивізіону гаубично -артилерійського полку на схід від Борок оволодів висотою 304,7... Полвернувши фронт на північний захід, розпочав наступ на Соснівку і Писарівку. Ворог оборонявся запекло, кидав у бій самоходки і бронетранспортери з автоматниками.
5 березня. 915 сп разом з дивізіоном артполку вів важкі бої за Варшавку, Соснівку і Писарівку, за висоту 308,7... До вечора підрозділи полку зайняли Писарівку, Варшавку і Соснівку. Трохи пізніше батальон Шабаліна визволив Цеценівку.
6 березня. Під вечір минулого дня ворог потіснив підрозділи полку з Цеценівки. Командир першого батальону Шабалін віддав наказ вибити ворога з Цеценівки...підійшло 4 танки. Цеценівка знову стала нашою.

Зі спогадів Гарячої Галини Сергіівни, 1930 р.н, м. Шумськ
В нас в хаті якісь кореспонденти стояли і якісь жінки воєнні. І вони стоять а по небу - гуде. Ті жінки :"Ето наші!" А вони - які там "наші" -  низько - і вже бомби сиплять. Висипали правда на беріг, тільки в останню хату попали і стареньку бабцю забили, а якби влучили! То ж весь Шумськ був забитий цистернами-бензовозами і "катюшами"!..

Зі спогадів Синюка Андріана Парфеновича, 1929 р.н., с. Тетильківці.
... Бій був і на мінах підірвалося два танки, а сім певне то фаустники спалили. ІС - де ми межуємо з Плоским, а другий - аж за Плоским. Там потім бандерівці криївку зробили.

З наказу Верховного Головнокомандуючого Червоною армією від 5 березня 1944 року.
Війська Першого українського фронту прорвали сильну оборону німців на фронті протягом 180 кілометрів. У ході наступу наші війська розгромили 4 танкові і 8 піхотних дивізій... і оволоділи містом і великою станцією Ізяслав, містами Шумськ, Ямпіль і Острополь...

В ознаменування одержаної перемоги з'єднання і частини, що найбільш відзначилися в боях представити до присвоєннянайменувань Ізяславських, Шумських, Ямпольських, Остропольських і до нагородження орденами...